Привіт! Мене звіти Наталія, і в мене рак.
Свій діагноз я сприйняла розгублено. Все в один момент звалилось, як сніг на голову посеред літа. Близькі люди були поруч й підтримали мене. Звичайно, я розуміла, що для них це болюча новина. Та мені стало набагато легше, що вони зібрались з духом і сказали — все знайдемо, все вирішимо, все поборемо.
Зараз мені вже набагато легше. Я довіряю своїй лікарці, яка детально розповіла мені про план лікування. Сеанси хімієтерапії я навіть чекаю, бо там в мене вже є знайомі дівчата. Поки “крапаємося”, розмовляємо, жартуємо, ділимось корисними порадами. Я ніби відчуваю, що не одна. Часом мені здається, що люди в діагнозі більш позитивні, ніж здорові.
Я мрію, мабуть, як і всі в цьому діагнозі, швидше повернутись до звичного життя. Поки я на етапі хімієтерапії й почуваю себе не дуже добре. Тільки зараз збагнула, що нічого в житті не має такого значення, як здоров‘я! Хочу знову жити так, як раніше, на мене чекають мої клієнти. Хочу більше навчатися у своїй професії, почати займатися танцями та після тривалого лікування привести тіло в форму.
На фотосесію мене надихнув мій новий образ.
До лікування у мене було довге та густе волосся. Всі мої клієнти робили мені компліменти. Коли я почула від лікаря про хімієтерапію, то думала тільки про одне — як я зможу збрити волосся. Спочатку я зробила каре, в надії, що волосся не буде так випадати, але це не допомогло. Коли настав день стригтися під нуль, я дуже хвилювалася. Всі мої рідні, думаю, боялись цього ще більше, ніж я. Але якимось дивом це виявилося просто, навіть стало легше, бо я перестала думати про це 24 на 7. Зі мною налисо підстриглися мій чоловік і тато.
З приводу волосся…я прийняла ситуацію. По іншому зараз не може бути, тож вирішила відноситися до цього з позитивом, наприклад, зробити собі гарні фотографії. Себе без волосся я сприймаю нормально, знайшла навіть деякі плюси в цьому — збиратися кудись мені стало набагато швидше. Також з деякими людьми, ми навіть можемо ще й пожартувати на цю тему.
Найбільша моя підтримка — мої батьки й чоловік. Також я була вражена, що багато знайомих, дізнавшись про мій діагноз, пропонують допомогу — пишуть, телефонують, хвилюються. Мені приємно, що багатьом людям не байдуже!
Наразі мене надихає тільки думка про те, що колись лікування закінчиться. Ще трохи — думки про мої нові образи, як почне відростати волосся:)
Найчастіше настрій мені підіймає моя собака, а також зустрічі з друзями, бо наразі я не можу з ними бачитися так часто, як раніше.
Фото: Анастасія Хохлова-Некрасова.