Коли Вікторія говорить про свій досвід раку грудної залози, у її історії багато про рух. Про щорічний чекап, який допоміг вчасно виявити хворобу. Про шлях через операцію, променеву та гормональну терапію. Про повернення до спорту після лікування. Про Каміно, який вона вже пройшла. І про Race for the Cure, на старт якого планує вийти у вересні.
Але рух для неї — не обов’язково постійно йти вперед. Іноді під час лікування здається, що робиш крок назад. Іноді доводиться зупинятися. Відновлюватися. Заново знайомитися зі своїм тілом. Приймати зміни. А потім знову рухатися.
Саме тому фраза «Кожен крок важливий» для Вікторії має дуже особисте значення.
Вона говорить: шлях кожної людини з онкологічним діагнозом буде своїм. Але важливо не переставати бачити в ньому себе — і цінувати кожен крок, який робиш щодня.
Діагноз, який виявили під час звичайного чекапу
Про рак грудної залози Вікторія дізналася не тому, що почувалася погано чи вже мала виражені симптоми. Вона просто мала звичку раз на рік проходити чекап і перевіряти своє здоров’я.
Саме ця звичка, за її словами, допомогла не пропустити початок хвороби.
«Я звикла ходити на чекап, на перевірку свого організму раз на рік. Саме тому я не пропустила початок хвороби. Коли я дізналася, у мене була перша стадія».
Після встановлення діагнозу почалося лікування. Спочатку Вікторії зробили операцію, після неї була променева терапія. Хіміотерапія їй не знадобилася: пухлину виявили на ранній стадії, і вона мала низький ступінь агресивності.
Після основного етапу лікування Вікторії призначили гормональну терапію на п’ять років. Зараз до завершення цього етапу їй залишився приблизно рік.
Та коли Вікторія згадує цей період, вона говорить не тільки про медичну сторону лікування. Не менш важливою була відповідь на інше питання: на що спертися в момент, коли звичне життя раптово змінюється?
«У першу чергу опорою для себе була я сама»
Вікторія не приховує: для багатьох жінок сам факт онкологічного діагнозу може стати величезним психологічним ударом.
«Я знаю, що багато жінок, дівчат ламаються, їм важко прийняти той факт, що це сталося саме з ними».
Її власна реакція була іншою. Вікторія описує її як певне невизнання того, що хвороба тепер має визначати її життя. В інших обставинах, каже вона, така психологічна стратегія могла б бути не найкращою. Але саме тоді вона допомогла.
Вікторія налаштовувала себе на те, що лікування спрацює і вона знову буде здоровою.
«Коли ти себе налаштовуєш на те, що лікування тобі допоможе, що ти знову будеш здорова… Це я говорю про себе. Тому в першу чергу опорою для себе була я сама. Я можу це прямо так визнати і сказати».
Ця внутрішня опора не означала, що підтримка інших була не потрібна. Навпаки, Вікторія говорить, що зовнішня підтримка теж була надзвичайно важливою.
Однією з найближчих людей у цей період був чоловік. Він зробив так, щоб під час лікування Вікторія могла зосередитися передусім на собі.
«Чоловік допоміг мені повністю сконцентруватися на своєму лікуванні, тому що мені не потрібно було займатися ніякими побутовими справами. Він повністю перебрав на себе питання, пов’язані з дитиною».
Поруч були й друзі. Вони допомагали, підтримували, з ними можна було поговорити. І можливість не залишатися зі своїми думками наодинці теж стала важливою частиною цього періоду.
Для Вікторії її досвід показав: опора може бути різною. Вона може бути внутрішньою — коли ти сам знаходиш у собі сили пройти наступний етап. І зовнішньою — коли поруч є люди, які не намагаються прожити цей шлях замість тебе, але допомагають тобі його пройти.
Спорт, до якого вона повернулася після операції
Сьогодні Вікторія готується долучитися до Race for the Cure, хоча сама говорить: біг не є видом спорту, яким вона займається постійно.
Колись вона бігала значно більше. Ще у школі займалася легкою атлетикою — досить серйозно, хоча сама називає цей досвід радше напівпрофесійним.
Згодом біг відійшов на другий план, але спорт із її життя не зник.
«Я люблю спорт, я завжди ним займалася так чи інакше. Мабуть, чим старшою я стаю, тим більше спорту в моєму житті з’являється».
З віком змінилося й саме сприйняття фізичної активності. Вікторія почала більше помічати, як рух впливає на її тіло та самопочуття. А після операції спорт отримав для неї ще одне значення — став частиною повернення до активного життя.
«Я розумію, я бачу, як рух і спорт впливають на моє тіло. І в тому числі це мені дуже сильно допомогло відновитися».
Вона чекала моменту, коли лікарі дозволять повернутися до фізичних навантажень. За її словами, після операції потрібно було витримати щонайменше три місяці, а потім можна було починати з мінімальної активності. Але коли цей момент настав, мінімальними рухами Вікторія не обмежилася.
«Я не почала робити мінімальний рух, я майже відразу почала відновлюватися».
Під час операції їй видаляли лімфатичні вузли. Після такого втручання особливо важливим для неї було відновлення рухливості руки.
Сьогодні Вікторія говорить, що її рука рухається так само, як здорова. Вона може стояти на ній у планці, тренуватися, працювати зі штангою та виконувати вправи без додаткових підтримувальних засобів.
«Я можу робити з цією рукою все, що завгодно».
Це важливо для неї не тільки як фізичний результат. Рух став одним зі способів повернути довіру до власного тіла після лікування.
Вікторія також звертає увагу на те, що після втручання в лімфатичну систему фізична активність стала для неї частиною щоденної турботи про себе. Вона помічає, що коли більше ходить і рухається, почувається краще, зокрема має менше набряків. І цей досвід сформував її ставлення до спорту сьогодні.
«Чим старшими ми стаємо, тим більше має бути руху, спорту — незалежно від того, прийшов у твоє життя рак чи не прийшов».
Від Каміно — до Race for the Cure
У житті Вікторії вже був ще один особливий шлях — Каміно. Саме досвід Каміно допомагає їй пояснити, як вона розуміє фразу «Кожен крок важливий».
Для неї вона не про те, що людина повинна постійно рухатися тільки вперед, а навпаки. Під час лікування бувають моменти, коли здається, що ти відступаєш від того життя, яке мав до діагнозу.
«Іноді крок ми робимо не вперед, іноді ми крок робимо назад. Тому що лікування від раку — воно непросте. І тут ще питання, що ми називаємо кроком вперед, а що називаємо кроком назад».
Лікування може забирати сили й змінювати звичний ритм життя. Особливо складним може бути досвід жінок, які проходять хіміотерапію.
Вікторія бачила, наскільки сильно вона може впливати на фізичний та психологічний стан: на самопочуття, сон, зовнішність, вагу, емоції, сприйняття власного тіла. Те, що зі сторони може здаватися «кроком назад», для самої людини є частиною її лікування. Частиною шляху, який потрібно пройти. І тут для Вікторії з’являється інше відчуття руху.
«Ми все далі й далі від встановлення діагнозу. Нам поставили діагноз — і ми від нього йдемо. Ми проходимо свій шлях. Ми повертаємо собі себе».
Вона згадує одну з фраз, пов’язаних із Каміно: сама ціль шляху — це і є шлях. І проводить паралель із досвідом лікування. У кожного цей шлях буде своїм.
Немає двох абсолютно однакових історій раку, як немає й одного універсального сценарію лікування. Те, що для однієї людини стане великим кроком уперед, для іншої може виглядати зовсім інакше.
«Кожен проходить своє лікування. Скільки існує раків, стільки існує способів його лікування. І цей крок важливий саме для тебе».
Тому слова «Кожен крок важливий» Вікторія трактує передусім як заклик повернути увагу до себе. Не порівнювати свій шлях із чужим. Не знецінювати маленькі зміни. Не вимагати від себе рухатися з тією самою швидкістю, що й до хвороби.
«Це означає розвернутися до себе і цінувати кожен свій крок, який ти робиш щодня».
«Важливо показати на своєму прикладі, що ти можеш пройти цей шлях»
Коли Вікторію запитують, кого вона запросила б долучитися до Race for the Cure, вона одразу говорить про дві групи людей. Перша — ті, хто зараз проходить або вже пройшов лікування. Друга — люди, які самі не мали такого досвіду, але хочуть допомогти та підтримати.
Для першої групи, на думку Вікторії, особливо важливо бачити перед собою приклади життя після діагнозу.
Вона пригадує одну з розмов після того, як дізналася про хворобу. Її однокласниця, почувши про необхідність видалення лімфатичних вузлів, сказала приблизно так: «Боже, Віка, не треба вирізати лімфатичні вузли. Після цього людиною з інвалідністю станеш, нічого не зможеш робити».
Такі слова запам’ятовуються. І саме з подібними уявленнями Вікторія хотіла б працювати своїм прикладом.
За її словами, після складного лікування жінка сама може почати сприймати себе як людину, якій тепер багато чого недоступно. Відчувати, що її можливості назавжди обмежені. Що до звичного життя вже не повернутися.
Вікторія хоче показувати інше. Вона пройшла операцію. Відновила руку після видалення лімфатичних вузлів. Повернулася до тренувань. Підіймає штангу. Пройшла Каміно. І тепер планує вийти на старт Race for the Cure.
«Тут важливо показати на своєму прикладі, що ти пройдеш цей шлях. Ти можеш себе витягнути через фізичне, можеш підтягнути свій психологічний стан».
Для неї фізичне й психологічне відновлення тісно пов’язані. А ще величезне значення має спільнота.
Простір, де не потрібно пояснювати свій досвід
Людині, яка ніколи не чула онкологічного діагнозу щодо себе, не завжди легко зрозуміти, що відчуває той, хто через нього проходить.
Навіть найближчі можуть не знати, як правильно підтримати. Можуть сказати щось із найкращих намірів — і ненавмисно зробити боляче.
Саме тому Вікторія говорить про цінність спільноти «рівний — рівному».
«Треба знаходитися серед людей, які тебе точно зрозуміють».
Це люди, яким не потрібно довго пояснювати, що означає проходити лікування, відновлюватися після нього, звикати до змін у тілі чи жити зі страхами, які можуть залишитися після встановлення діагнозу.
«Серед людей, які проходять або пройшли це й отримали цей досвід, дуже добре. Вони вміють надати цю підтримку».
Іноді, говорить Вікторія, такої підтримки складніше отримати від людей, які самі не мали досвіду раку. Не тому, що вони байдужі. Просто вони можуть не знати, як реагувати. Не розуміти, які слова допомагають, а які — навпаки. Тому участь у Race for the Cure для Вікторії — це не завжди навіть про спорт.
Передусім це може бути про можливість опинитися серед людей, які розуміють твій досвід. Побачити інших жінок після лікування. Побачити тих, хто тільки проходить його.Поговорити і отримати підтримку. І відчути, що після діагнозу життя не зупиняється.
Для другої категорії учасників — людей без власного досвіду раку — Вікторія бачить іншу важливу роль Race for the Cure. Просвітницьку.
Говорити про рак грудної залози. Пояснювати, що означає цей діагноз. Руйнувати уявлення про те, що слово «рак» автоматично означає кінець життя. Вікторія дуже добре пам’ятає реакцію деяких друзів, коли їй встановили діагноз. Вони приходили до неї в лікарню і плакали поруч із нею. А вона відповідала: «Не треба плакати. Я не збиралася помирати».
У цій фразі багато того, що Вікторія хотіла б змінити у ставленні суспільства до людей з онкологічними захворюваннями.
Рак — серйозний діагноз. Лікування може бути довгим і складним. Людина може потребувати допомоги та підтримки. Але діагноз не повинен автоматично перетворювати її в очах інших на людину, з якою вже прощаються.
«Це просвітництво про те, що людям, яким встановили рак, потрібно бути більш підтримуючими».
І саме тому люди, які приходять на Race for the Cure просто тому, що хочуть допомогти, теж стають важливою частиною цієї історії.
Вони можуть більше дізнатися про рак грудної залози. Побачити поруч жінок, які лікуються або вже завершили лікування. Зрозуміти, якою може бути доречна підтримка. А потім понести це розуміння далі — у свої родини, компанії, кола друзів і спільноти.
Race for the Cure — забіг, де головне не швидкість
Race for the Cure — це благодійний забіг, під час якого тисячі людей у понад 30 країнах світу виходять на старт, щоб сказати жінкам з раком грудної залози: ви не самі.
Забіг покликаний привернути увагу до хвороби, яка щороку торкається тисяч українських родин, а також нагадати жінкам: після діагнозу життя продовжується, і вони не самі на цьому шляху.
Президентка благодійного фонду Inspiration Family Ганна Узлова сама пройшла шлях лікування раку грудної залози у 2014 та 2016 роках. Сьогодні вона вже 10 років у ремісії та з власного досвіду знає, наскільки важливо, щоб у цей період поруч були підтримка, спільнота й надія.
Кошти, зібрані під час Race for the Cure 2026, будуть спрямовані на групи психологічної підтримки для жінок з досвідом раку грудної залози, з якими благодійний фонд Inspiration Family працює щодня.
Психологічна підтримка — важлива частина шляху лікування та відновлення. Діагноз змінює не тільки тіло, а й внутрішній стан, стосунки та впевненість у собі. Сьогодні запит на таку підтримку серед жінок залишається величезним.
Одна з цілей Inspiration Family — щоб кожна жінка, яка проходить через цей досвід, мала простір, де її почують і підтримають не лише під час лікування, а й після нього.
Як можна долучитися до Race for the Cure 2026
Для тих, хто має бажання долучитися до Race for the Cure 2026, є кілька форматів участі. Можна обрати дистанцію 2, 5 або 10 км, ходу чи скандинавську ходьбу. Швидкість і спортивний результат тут не головні — важливі участь, підтримка та відчуття спільності.
27 вересня Race for the Cure відбудеться у Києві та Львові. Для тих, хто перебуватиме в іншому місті або країні, передбачений онлайн-формат, тож пройти або пробігти свою дистанцію можна з будь-якої точки світу.
Долучитися можна й командою — разом із друзями, колегами чи близькими. Для цього капітан реєструється, отримує номер команди та ділиться ним з іншими учасниками. Обмежень на кількість людей у команді немає.
Діти до 12 років офіційно не реєструються, але можуть взяти участь під відповідальність дорослих та отримати окремий пакет учасника.
Для військових також передбачений окремий формат участі — без стандартної реєстрації. Вони отримують стартовий номер, а їхній результат так само фіксується.
Для жінок із діагнозом «рак грудної залози» участь у Race for the Cure безкоштовна. Для них передбачене окреме посилання на реєстрацію. Саме вони виходять на дистанцію в рожевих футболках і є головними героїнями цього дня.
Підтримати мету Race for the Cure можна й без участі в самому забігу. На сторінці події є окрема можливість стати спонсором. Кожен внесок допомагає забезпечувати психологічну підтримку жінкам із досвідом раку грудної залози.
Зареєструватися на Race for the Cure 2026 та дізнатися більше про доступні формати участі можна за посиланням на сторінці забігу.
Для когось ці 2, 5 чи 10 кілометрів стануть спортивною дистанцією. Для когось — способом підтримати близьку людину. Для когось — першим великим фізичним викликом після лікування. А для когось — можливістю опинитися серед людей, яким не потрібно пояснювати свій досвід.
І кожен із цих кроків важливий.
Зареєструватись на благодійний забіг можна за посиланням.